Бажаю Тобі, Весне моя,
Мирного неба ясного,
Щастя бажаю Тобі!

На березі океану зібралось надзвичайно багато людей. Всі вони розмовляли про що завгодно, ховаючи за розмовою хвилювання від очікування грандіозного дійства. Навколо лунали дзвінкі дитячі голоси. Дорослі жартували та сміялись, були у піднесеному настрої. Багато хто ще плавав у бірюзовій воді спокійного океану. За кілька хвилин мало початись затемнення Сонця.
Вона також лежала на березі, поклавши голову на груди свого супутника та мріяла. Уявляла, як вони вирушають у подорож океаном, заходять у найпрекрасніші місця рідної планети, відкривають нові дивовижні острови. Вона була вдячна йому за те, що він так дбайливо, з усією любов’ю на яку здатен, піклувався про неї. Сьогодні вони з ним та іншими глядачами чекали на затемнення. Сонце повністю сховається, і цілих сім хвилин у небі палатиме величний золотий обруч.
Процедура затемнення була відпрацьована до дрібниць. Зорі розміщені точно у тих місцях, що й справжні. Не можна допустити відхилення тривалості процесів навіть на долю секунди. Якщо не дотриматись технології, єдине штучне світило згасне, і наслідки будуть непередбачуваними. Він був керівником технічної групи з підготовки до показу цього величного видовища. Вони займались проведенням таких заходів ще з часів, коли справжнє Сонце зникло за зовнішньою сферою попелу війни. Розмістились вони з командою недалеко від берега на спеціально спорядженому, оснащеному високотехнологічним обладнанням кораблі та забезпечували правильне перетікання самого процесу затемнення. Тисячі людей щоразу збирались для того, щоб побачити явище, яке тривалий час після війни залишалось недоступним.
До початку затемнення залишались лічені секунди, аж раптом, роздивляючись заповнений глядачами берег, він побачив давно знайомий відблиск. Придивився та завмер. То була Вона… Його Весна, його Життя, його Любов! Вона лежала на березі, схиливши голову на свого супутника, та, як завжди, випромінювала світлу мелодію, недосяжні ноти якої чув тільки він. То було так, ніби прекрасні ноти оркестру з чарівних інструментів одна за одною, а потім разом доєднуються до мелодії життя. Спогади намагались увірватись до нього один перед одного. Він вправно відбивав їх навалу, та все ж один з них проник до збентеженої свідомості. Тим часом затемнення розпочалось.
***
Він пригадав, як вони з нею летіли над квітковим полем. Тримаючись за руки, підіймались догори та, опираючись на повітря, раз за разом плавно сковзали, мов з гірки, у бік Сонця, яке немов граючись тікало від них за обрій. Навколо звучала музика, яку вони створювали на тих неземних інструментах, зітканих з найпрекрасніших неймовірно багатогранних почуттів. З кожним тактом мелодії моменту, де є він і вона, народжувались нові неймовірно чарівні миті неповторного стану Всесвіту, які розлітались навколо та щоразу надихали створювати та вдосконалювати сповнений любов‘ю новий світ. Слідом, уподібнюючись їм, летіли зорі та квапливо занотовували кожну ноту, кожен дієз та бемоль тієї неповторної мелодії… Поки він йшов океаном спогадів, процес затемнення досяг свого апогею.
***
На березі, що поринув у напівтемряву, всі зачаровано спостерігали, як на небі, вкритому зоряною ковдрою, палало вогняне кільце. Протуберанці сягали кількох десятків, а може, й сотень секунд кутового розміру. Це було захопливе величне шоу. Йшли хвилини, а затемнення не закінчувалось. Сонце, створене людьми, вже б мало визирнути позаду такого самого, виготовленого із земних матеріалів місяця… Та його все не було. Вогняне кільце ставало дедалі тонкішим, ніби згасало, та настав момент, коли воно повністю зникло. На березі запанувала тиша. Хтось з дітей заплакав, цей плач підхопили й інші малюки. Дорослі оговтались, почали швидко збиратись. Берег невпинно ставав безлюдним. Її супутник звівся на ноги та здивовано озирнувся – щойно вона лежала в нього на грудях, а зараз її ніде немає. Залишився лише одяг. Ось вже увесь берег опустів… Її не було під світлом штучних зір. Він був у розпачі. Як?.. Чому вона пішла?.. Він абсолютно забезпечував усі її потреби… Здавалось, вони разом були щасливі.
***
Команда на кораблі була готова. Щойно розпочалось затемнення, він попросив технічну групу уважно слідкувати за процесом. Сам взяв катер та поплив до берега, де знаходились глядачі. Зійшовши на берег, швидко відшукав її. Вона ще лежала головою на своєму супутнику. Очі її були відкриті. Вона не спостерігала за затемненням, а лише з хвилюванням дивилась, як темрява захоплює берег. Погляди їх зустрілись… Вона повільно встала та підійшла. Їхні очі наповнились океаном спогадів давніх подій. Він лагідно взяв її за руку та впевнено сказав:
— Я знайшов Тебе!
Вона обійняла його та тихо відповіла:
— Я чекала…

Сяйвом хвиль сильної широкої ріки вони здійнялись над Землею та, з легкістю розвіявши попіл війни всеосяжною Любов’ю наповнених сердець, відкрили для всіх новий світлий величний простір, де у небі радісно мерехтіли неземними барвами сповнені життям далекі зорі…
Люди знову почали з’являтись на Землі. А над обрієм вже сходило нове, справжнє Сонце безмежно чарівної Весни!

2022 © Вячеслав Л.