У Твоїх чарах Всесвіт світла,
У посмішці засяяв знову Він …

Жовто-гаряче, з золотим відблиском, світло Нового Сонця проникало з висоти небесної блакиті крізь одне з вікон їх світанкового будинку, прямо в захопливий чарівний світ її найсміливіших думок. Лилось нескінченою рікою, витікало відблиском хвиль в усі сторони рідного затишного простору.
Вона прокинулась від сну ще кілька століть тому, та з цікавістю спостерігала за тим, як Він ось-ось також проявиться в тому світлі. Це було неймовірно! Вона була вже там, і перебувала у впевненості, що й він вже неподалік від неї, на крихкому вході до Нового Світу, де неймовірно велика сила Любові сповнює радістю кожну часточку кришталево-прозорої свідомості.
За іншим вікном будинку, у срібному світлі місяця злегка мерехтіло озеро Великих Сподівань, а за відкритими дверима розливався краплинами з діамантовим блиском, безмежний Океан одвічних зоряних візерунків, вільного кружляння у легкому, майже невагомому танку. Там було затишно та спокійно, немов у колисці, що її направляє сама Любов. Вона відчувала тії коливання теплими хвилями нескінченної енергії, якою були наповнені струни їх мелодії, та в очікуванні його, повільно злітала й падала у самий низ.
***
Він все не йшов. Не було його сьогодні, не було й вчора. Та найтривожнішим їй бачилось те, що його немає також завтра. Вона поглянула у вікно, та знову ж вкотре не побачила там його. «Може є хтось, хто не хоче щоб він прийшов сюди до мене?» – подумала вона, вкотре повільно піднеслась до небес, та поглянула на своє відображення в океані світла. «Невже я сама не хочу того?» – блискавкою спалахнула раптова думка, яка за мить по тому, згоріла від світла безмежної Любові, розчинилась у спокої навколишнього простору. «Ні, не може того бути» – вирішила вона. «Але як щодо нього, чи справді хоче прийти він?»
Вони ще на початку Нового Світу, домовились зустрітись тут у випадку якщо загублять один одного у круговерті щоденних подій.
***
Час ішов, рік за роком, століття за століттям. Пектораль, як то й було споконвіків, проявлявся на білій стіні між вікнами з Сонцем та Місяцем. Немов на новому чистому аркуші, вигравав барвами світла, що складалось в слова. Слова лягали прямо під ковдру книги життя. Пектораль світився своєю милою посмішкою, як ніби запрошував бути з ним, і лише з ним. Та вона б і не змогла бути з ним, як сильно їй би не хотілось того. І все тому що в Неї був Він! Він, і ніщо не може цьому завадити, нікого та нічого іншого не приймала вона ні на мить. Пектораль, що його створив для неї Він безліч років тому, випромінював ноти, які щомиті вдягали нове святкове вбрання, та кружляли у яскравих теплих хвилях потоку свідомості проживання у Любові.
***
Він відкрив очі. Перед ним була Вона. Він бачив кожну крапочку райдужного візерунку її очей, що змінювався впродовж її життя. Ось тут крапочка про те як вони познайомились, а ось там сузірʼя невідомого спалаху почуттів. Там, між зеленим островом сподівань та світло-сірим, ніби пустельним материком надій, плескався Океан великих забутих мрій, а над тим Океаном розкинулось зоряне небо з дивовижними кольоровими цяточками, що мерехтіли світлом її чар. Навколо неї простір заливався дзвонами ніжної мелодії Пектораль. Він підійшов і зняв пектораль зі стіни, та приміряв прикрасу до неї. Вона світлим сяйвом посмішки доповнювала Пектораль, а Пектораль одним лише легким дотиком наповнював її невідомими раніше нотами нової всеосяжної свободи та безмежної Любові. Вона бачила Пектораль, бачила світло, бачила радість навколо, але не бачила саме Його… Його з нею не було! Пектораль без перестанку світив яскраво, та осліплював її з неймовірною силою.
***
Вона лягла на рівну спокійну поверхню Океану мрій, та озирнулась довкола. Його досі не було з нею. Очі починали наповнюватись сльозами.
Вона встала та пішла до виходу з їх світанкового будинку.
Там ззовні, Сонце, Місяць та Зорі, всі разом вже відображались у золотих гранях Пекторалю! Вона стояла та дивилась, як відштовхуючись від неймовірно гарної прикраси, промені летіли в усі сторони Всесвіту щоб там знову розповісти одвічне оповідання про те, як ніжно Вона любить Його, і як надзвичайно сильно Він любить Її!
Вона все стояла та дивилась на політ швидких яскравих променів. А за її спиною вже був Він, проявлений у Новому Світі для Неї. Вона вже відчувала його спокійний подих та рідне тепло, та посмішка її вигравала таким світлом, яке спроможне затьмарити всі Пекторалі світу разом!
Вона обернулась поглянути на нього, та побачила все як є, без прикрас декорацій та підфабовувань, без тіні сумнівів та недовіри, з радістю та з усією Любовʼю світу. Вона з подивом дивилась і бачила як швидко народжується неймовірно прекрасний світ, де навколо них розквітає Нова Весна, розквітає усюди, куди долинають промені їх Пекторалю! Вже звідусіль, дзвінко та впевнено лунала пісня:

Любімо! Любімо!
У теплому сяйві
Як Небо і Землю!
Як світло Весни!

Вона бачила як промені ті летять безупинно, крізь безмежний величний Всесвіт їх Любові, та дарують світло усім. І буде так завжди, допоки є на світі Він, а поруч з ним Вона!

2024 © Вячеслав Л.